Дзеркало круглої форми з широким потовщеним краєм та круглою петлею-шишкою в центрі. Вздовж краю – надпис китайською виконаний у стилі сючжуань : „Внутрішній бік (дзеркала) чистий, и тому (воно) відбиває світло; (його) (сяйво) нагадує сонце та місяць”. Дзеркало відлито з так званої білої бронзи (40,4 % міді, 25,4 % цинку, 31,6% нікелю,2,6% заліза). Воно має китайське походження, де такі дзеркала масово виготовлялись наприкінці епохи Західна Хань у І ст. до н.е. – на початку І ст. н.е.
Подібні бронзові китайські дзеркала та їхні репліки досить зустрічаються у сарматських похованнях. Цікаво, що в сарматських похованнях вони зазвичай „запізнюються” і на півтора – два століття старші за своїх власників. Деякі дослідники пов’язують це з хвилями міграції кочовиків, які протягом століть поступово відкочовували на захід, передаючи подібні речі в спадок; деякі – з функціонуванням Шовкового шляху, завдяки якому речі, що вийшли з моди в Китаї продавалися далеким варварам.
Власницею це дзеркало використовувалося не лише за своїм прямим призначенням, а виконувало ще й якусь магічну функцію.