Кароль Войтила. Народження

"Мої хлоп’ячі та юнацькі роки пов’язані передусім з батьком. Його духовне життя після втрати дружини та старшого сина стало надзвичайно глибоким. Я спостерігав за його життям зблизька, бачив, який він вимогливий до себе, як ставав навколішки й молився. Це було найголовнішим у ті роки, це сприяло дорослішанню юної людини."

Андре Фроссар “Не бійтеся”. Розмови з Йоаном Павлом ІІ

18 травня 1920 року тривала польсько-більшовицька війна. У Вадовицях у двокімнатному помешканні поблизу площі Ринок на світ з’явився Кароль Войтила, званий Льолеком. Його братові Едмунду було майже 14 років. А чотири роки перед тим, невдовзі після народження, померла Каролева сестра Ольга. Із батьком, військовим, Льолек мандрував горами. Брат брав його зі собою на футбольні матчі. Усе життя захоплювався горами та спортом. Льолек вчився у початковій школі для хлопчиків, а потім – у гімназії. Мав багато друзів, з якими виконував домашні завдання та грав у футбол. Був дуже здібним, цікавився літературою та театром.

Коли йому ще не було 9 років, втратив матір. Через три роки ще одним ударом для нього стала смерть брата. Аж до закінчення гімназії Льолек жив із батьком у Вадовицях. Став міністрантом, прийняв Кармелітський скапулярій Пресвятої Богородиці. Після випускних екзаменів переїхав до Кракова, де навчався на омріяній польській філології.

"Кожного разу, коли я зустрічаю робітників, не можу стриматися від зізнання, що великою ласкою у моєму житті була майже чотирилітня праця у каменярні й на заводі."

Йоан Павло ІІ, Ґабон (Африка), 1982 р.

Окупанти ввели трудовий обов’язок. Кароль кайлом видобував кам’яні блоки й возив їх тачкою на краківський содовий завод “Solvay”. Під час перерв читав книжки та молився. Щодня зранку ходив на Службу Божу до костелу в Дембніках. Відтак у старих черевиках та спецодязі, перевісивши через плече речовий мішок, вирушав на роботу.

Під час війни театр став засобом боротьби – підтримував дух народу. Кароль поєднував фізичну працю з виступами у Рапсодійному театрі. Як чудовий актор він подавав великі надії. Писав свої юнацькі вірші та п’єси.

"Покликання, яке визріває за таких умов, набуває нової якості та значення. В умовах поширення зла та жахіть війни особливо зрозумілими та чіткими ставали для мене сенс служіння та його місія у світі."

Йоан Павло ІІ, “Дар і таємниця”

Неґовиці у ґміні Ґдув. 1948 рік. До сільського костелу прибув новий вікарій о. Войтила. Перетнувши межу парафії, він поцілував землю. Через рік його викликали до парафії Святого Флоріана у Кракові. Він читав для студентів лекції, присвячені релігійним та етичним питанням, заснував молодіжний хор, організовував походи й екскурсії. Згодом його скерували до наукової роботи, працював над докторською дисертацією. Почав викладати в Люблінському католицькому університеті. "Там був глядацький зал зі сценою, але репетиції відбувалися при світлі гасової лампи в холодному залі, бо тоді в Неґовиці ще не було електрики. Зрештою все діялось при світлі гасових ламп. Але на саму виставу хлопці роздобули старе німецьке динамо. Воно було велике. На горищі будинку завжди двоє крутило його, щоби на сцені було електричне світло."

Марія Тшаска, мешканка Неґовиці про вистави, режисером яких був о. Войтила

"Отже, спершу ми вирушили байдаркою хвилями ріки, а потім – вантажівкою, що везла мішки з борошном – так я добрався до Ольштинка. Поїзд до Варшави вирушав пізно вночі."

Йоан Павло ІІ, “Встаньте, ходімо”

Комуністи будували Нову Гуту – район у Кракові, який згідно з планом мав уособлювати зразкові принципи комуністичного містобудування. Містяни домагалися костелу. Вони отримали дозвіл на будівництво, однак це рішення швидко анулювали. Навколо встановленого на місці будівництва хреста зібралася юрба. Служби жорстоко придушили протест. Молодий єпископ не здався. У 1967 році він викопав першу лопату землі, а через десять років освятив новий храм, названий Ковчегом Господнім.

"Покликання завжди означає, що ми маємо побачити новий проєкт нашого життя – іншого, ніж той, з яким ми досі жили." Андре Фроссар “Не бійтеся”. Розмови з Йоаном Павлом ІІ. Рим, 1960-ті. Войтила брав активну участь у засіданнях Другого Ватиканського собору. У 1967 році він отримав кардинальську бірету. Став довіреним співробітником Павла VI, якого дуже критикували за енцикліку Humanae vitae. Молодий кардинал підтримував його в усьому.

"(…) якщо колись ми потребуватимемо Папу, я маю лише одного кандидата – Войтилу! На жаль, це неможливо. Він не має шансів." о. Генрі де Любак, Єзуїт, експерт Другого Ватиканського собору

"(…) адже такою є роль Католицької Церкви, яка прагне єднати, прагне служити братерству між людьми та між народами понад тим, що їх розділяє, а часом навіть протиставляє одне одному."

Йоан Павло ІІ до дипломатичного корпусу, Рим, 14 січня 1980 р.

"Він сказав: “Не бійтеся…”. Це було для нас викликом, принаймні я так це сприймала. Ми в той час піднялися з колін."

Анна Валентинович, одна із засновниць НСПС “Солідарність”

Йоан Павло ІІ став першим в історії Папою, який відвідав Католицьку Церкву в усіх куточках світу. За час свого понтифікату він здійснив 104 подорожі, подолавши відстань, що дорівнює понад 42 кола навколо Землі по лінії екватора.

1986 р. до Асижа прибули євреї, мусульмани, буддисти, християни різних конфесій та послідовники інших релігій. Об’єднала їх молитва за мир. Йоан Павло ІІ багато разів закликав до примирення на Балканах, у Руанді. Особисто втрутився під час конфлікту Чилі–Аргентина. З релігійними лідерами він зустрівся ще у 2002 році, благаючи Бога про мир після нападів на Всесвітній торговельний центр, після початку війни в Афганістані.

"Кожен із нас болісно відчуває закінчення життя, межу смерті. Кожен із нас усвідомлює те, що людина цілком не вписується в ці межі, що не може цілком померти."

Йоан Павло ІІ, Рим, 5 квітня 1979 р.

1981 рік. Папа об’їжджав площу Святого Петра. Він вітав вірян, брав на руки дітей. Аж раптом почувся постріл! Куля потрапила у Святішого Отця. Розпочалась боротьба за його життя. Папа увійшов до Апостольської столиці сповнений сил і наснаги. Замах підкосив його здоров’я. Наприкінці життя він занедужав на хворобу Паркінсона, а його неміч ставала все помітнішою. Попри кволість тіла, він мав ясний розум.

Вербна неділя 2005 року. Йоан Павло ІІ з’явився у вікні. Після операції на гортані він не зміг нічого сказати. У тиші він поблагословив вірян. У Страсну п’ятницю не взяв участі у Хресній дорозі в Колізеї. Перебував у приватній каплиці й обіймав хреста. Через тиждень розпочалася агонія. Віряни у всьому світі збиралися на молитву. Йоан Павло ІІ помер 2 квітня о 21:37.

“Наш улюблений Папа стоїть тепер у вікні в домі Отця, споглядає на нас і благословляє нас”, – сказав кардинал Ратцінґер на похороні. Серед незліченних вірян виднілись транспаранти “Santo subito”, тобто “Святий негайно”. Папу проголошено блаженним вже через шість років після смерті, а святим – 2014 року.

"Йоан Павло ІІ, якого, зважаючи на невичерпну енергію та мужність у протистоянні викликам, що постали перед Католицькою Церквою, колись названо Господнім Атлетом, залишився ним до кінця. Хворий і стражденний протягом останніх років через невблаганну хворобу він ще більше ставав ним. Папа до самого кінця виконував свою місію з особливою життєлюбністю, зміцнюючись силою духу."

Польське прес-агентство, повідомлення після смерті Папи