Нащічник – прикраса кінської вуздечки, на якій зображено так званого «Фракійського героя» – вершника з фігурою лева під ногами коня. Різні варіації такого зображення досить поширені на рельєфах елліністичного та римського періодів на Балканах – головним чином у Фракії, Македонії, Фессалії та Мезії – приблизно з 4 століття до нашої ери, але найбільшого поширення цей культ досяг у 2–3 ст. н. е. Його часто згадують з епітетами sōtēr («рятівник») та iatros («цілитель»). Мало відомо про сам культ, який найімовірніше був комбінацією грецьких та фракійських вірувань. Під час свого найвищого розквіту він був пов'язаний з ідеєю життя після смерті та цілительства. У першій половині 4 ст. н. е. культ фракійського вершника трансформувався на шанування святого Георгія, а характерна йому іконографія продовжувала використовуватися вже для Змієборця.
В кургані Огуз було відкрито 14 поховань коней, що супроводжували скіфських властителів у потойбічний світ. В Північній могилі кургану була похована дружина чи донька скіфського правителя, тому серед знахідок домінували дрібні золоті прикраси та пластини-аплікації одягу – загалом близько 6 тисяч предметів. На вході лежали кістяки трьох коней в срібних вуздечках "фракійського типу". Подібні вироби стали широко розповсюджуватися у Північному Причорномор’ї у 4 ст. до н. е. завдяки зв’язкам з Фракією.