Скіф’янки - Осяяні Сонцем

Поряд із мужніми воїнами завжди були їхні дружини, які нічим не поступалися своїм чоловікам. Вони відповідали за виховання дітей і ведення господарства, але за потреби могли взятися до зброї та дати відсіч нападникам. 

За археологічними знахідками нам відома велика кількість золотих аплікацій із зображеннями антропоморфних персонажів, зооморфних образів та рослинних мотивів, якими було розшите вбрання скіф’янок.

Окрім сукні, коштовними аплікаціями прикрашали головні убори. Їхня форма могла чимало розповісти про своїх власниць. Зокрема вважається, що високі шапки конічної форми носили незаміжні дівчата, вони також могли бути частиною весільного вбрання. 

Після того як жінка виходила заміж та народжувала дитину, змінювався її соціальний стан, що відображувалося і в її зовнішньому вигляді. Такі жінки носили головні убори циліндричної форми, що відрізнялися за розмірами та особливостями декору. Можливо, деякі форми цих уборів скіф’янки запозичили в мешканок античних міст.

У зображеннях, що прикрашали вбрання, ще з давніх часів переважали тварини – гордовиті олені, загадкові козли, вкрадливі хижаки.

Інколи головні убори доповнювали скроневі підвіски. Найвиразніші з них виявили в кургані поблизу с. Новосілка (нині  Черкаської обл.). Вони складаються зі щитка із зображеннями рослин та сцени боротьби грифона з чоловіком, а також каскаду підвісок на тоненьких ланцюжках.

Розповсюдженими і улюбленими прикрасами скіф’янок були сережки найрізноманітніших вигадливих форм. Деякі з них є доволі важкими (понад 7 грам), тому вважається, що такі прикраси також могли носити як підвіски до головних уборів.

Інколи сережки, як і інші прикраси, доповнювали вставками коштовного каміння, але загалом ця традиція не була ознакою скіфського часу. Розповсюдилася вона вже пізніше, коли українські степи заполонили сармати, а грецькі міста на узбережжі Чорного моря потрапили під вплив елліністичної культури.

Популярними у скіф’янок були й інші прикраси. Найшляхетніші жінки носили нашийні обручі, що умовно називають гривнами. Деякі з таких виробів прикрашали зображеннями левиць. Можливо, це зооморфне оздоблення було ознакою належності власниці прикраси до царського роду.

Найбільше скіф’янки полюбляли носити різноманітні намиста. Це були коштовні разки, складені із золотих чи срібних компонентів, а також комплекти, виготовлені з кераміки та вкриті тонкою золотою фольгою. Намиста часто доповнювали підвісками-оберегами.

Широко використовували і яскраві скляні намиста, виготовлені в майстернях античних міст. Деякі з них також правили за обереги. Зокрема, намистини, декоровані концентричними колами («óчками»), мали захищати жінку від зурочення.

У золоті відтворювали й самих богинь. Скіф’янки сміливо використовували грецькі образи в зображеннях, вбачаючи в них своїх небожителів.

Кожна скіф’янка мала власний набір знімних прикрас – підвісок, сережок, намист. Під час руху більшість із них передзвонювали, шелестіли, завдяки чому жінку постійно супроводжувала тиха мелодія, завжди неповторна.

Завершальним компонентом комплексу прикрас були персні. Найрозповсюдженіші – прості золоті каблучки із пласким або випуклим круглим щитком, який або залишали гладеньким, або доповнювали якимось зображенням. Такі персні зазвичай носили комплектом по 6–10.

Відомі зображення і власне скіфських богинь – Аргімпаси, Апі чи Табіті. На сережках-підвісках відтворювали образ літньої жінки, що сидить на троні в оточенні левів та фантастичних істот.

Її умовно називають «Володаркою звірів», бо важко напевне визначити, яку саме богиню зображено в цьому разі.