Володимир Вернадський

Володимир Вернадський відіграв важливу роль у становленні декількох галузей сучасної науки – біогеохімії, гідрогеології, геохімії, геохімії ландшафтів, генетичної мінералогії, радіології, наукознавства та вчення про живу речовину. Він є основоположником теорій біосфери та ноосфери, автором багатьох наукових праць. 

Також він відомий кожному українцю завдяки тому, що його іменем названо одну з найбільших бібліотек України – Національну бібліотеку в Києві, оскільки він брав безпосередню участь у її створенні та став її першим директором у 1918 р.

Володимир Вернадський народився 12 березня 1863 р. у Санкт-Петербурзі в родині дворян. Його батько, Іван Вернадський, уродженець Києва, очолював кафедру в Київському університеті, а згодом у Москві – кафедру Московського університету. Коли Володимиру було 4 роки, його родина переїхала до Харкова, де й пройшли його дитячі роки.

У 1885 р. Володимир Вернадський закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету. Протягом 1888–1890 рр. працював у Мюнхені й Парижі. У 1898 р. став професором Московського університету, а в 1909 р. – академіком Імператорської Академії наук.

Не залишався Володимир Вернадський осторонь політичних подій, що відбувалися в країні після Лютневої революції 1917 р. Спершу він зайняв посаду заступника міністра освіти в Тимчасовому уряді, а після приходу більшовиків до влади, в листопаді 1917 р., переїхав до України, де проживав спершу в Полтаві, а згодом і в Києві.

У період існування Української Держави Володимир Вернадський значною мірою долучився до творення й становлення української науки та розвитку наукових установ. Коли обговорювалася ідея створення Української Академії Наук, Володимир Вернадський очолив Комісію з розроблення законопроєкту щодо її створення, а при ній – Національної бібліотеки, Національного музею та інших наукових установ. 

Після того, як 14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський підписав «Закон Української Держави про заснування Української академії наук у м. Києві» та затвердив її Статут, штати й установи, Володимир Вернадський став її першим президентом, обраним на спільному зібранні УАН 27 листопада того ж року.

Володимир Вернадський є також засновником Національної бібліотеки. 2 серпня 1918 р. гетьман Павло Скоропадський підписав закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави», що був ухвалений Радою міністрів Української Держави. 

Володимир Вернадський разом із Агатангелом Кримським, Сергієм Єфремовим, Гнатом Житецьким та іншими видатними науковцями та діячами культури увійшов до складу Тимчасового комітету для заснування бібліотеки, що працював з 23 серпня 1918 р. до 8 квітня 1923 р.

Вернадський особисто комплектував та закуповував книги для бібліотечних колекцій, видавав охоронні грамоти для бібліотеки та організовував переведення до Національної бібліотеки фондів бібліотек закритих установ. Саме Вернадському належить розробка Статуту бібліотеки.

У радянські часи становище Української Академії наук суттєво погіршилося, а сам Вернадський довгий час лікувався від тифу. Ще в 1920 р. його було обрано ректором Таврійського університету. У 1921 р. Володимир Вернадський повернувся до Петрограда, де був призначений директором Радієвого інституту, а протягом 1922–1926 рр. читав лекції з геохімії в Паризькому університеті Сорбонна.

У 1926 р. Вернадський повернувся до Ленінграду й продовжив свою наукову діяльність, видавши монографії «Нариси з геохімії» та «Біосфера». Окрім того, ним було створено Комісію із вивчення важкої води, яку він і очолив, а також відділ живої речовини в АН СРСР.

Основну увагу у своїй науковій роботі Володимир Вернадський присвятив вивченню мінералогії та кристалографії. Він також розглянув історію виникнення важливих мінералів у земній корі, визначив їхній хімічний склад та фізико-хімічні утворення. Протягом усього життя вчений працював над проблемами радіогеології, а також став творцем нового на той час наукового напрямку – біохімії. Помер Володимир Вернадський 6 січня 1945 р. у Москві.

Попри те, що більшу частину свого життя вчений жив на території росії, він дуже добре знав історію України, написав статтю «Українське питання і російська громадськість», де виклав свої роздуми про долю України, а перед смертю передав свої спогади Академії наук України із таким висловом: «Я вірю у велике майбуття і України, й Української академії наук...».