Сергій Михайлович Лифар
– провідний танцівник та балетмейстер першого театру Франції Гранд Опера, блискучий педагог, історик і теоретик танцювального мистецтва, колекціонер, який став чи не найбільш яскравою легендою балету ХХ століття.
Народився 2 квітня 1905 р. у Києві в родині заможного чиновника Департаменту водного і лісового господарства Михайла Лифаря та його дружини Софії Марченко-Лифар. Перші професійні уроки балету отримав у приватній студії Броніслави Ніжинської – балерини і хореографа, сестри знаменитого танцівника Вацлава Ніжинського. У 1923 р. С. Лифар від’їжджає за кордон до Франції і завдяки протекції Б. Ніжинської вступає до балетної трупи С. П. Дягілєва.
Постійно навчаючись і вдосконалюючи техніку, С. Лифар досягає високого рівня майстерності і згодом стає провідним танцівником трупи.
У 1929р. С. Лифаря запрошують до Національного оперного театру Франції (Гранд Опера) як танцівника і хореографа в балетну постановку «Творіння Прометея».
Після прем’єри балету, який мав шалений успіх і був першою самостійною хореографічною постановкою С. Лифаря, він отримує визнання і як танцівник, і як балетмейстер.
Відтоді він стає не тільки провідним танцівником Гранд Опера, а й хореографом і керівником балетної трупи.
С. Лифар відіграв значну роль у розвитку балетного мистецтва Франції та збагатив репертуар Гранд Опера, поставивши понад 200 оригінальних постановок.
Саме завдяки його самовідданій праці та фанатичній любові до балету паризька опера стала всесвітньовідомим храмом танцю, а балетна трупа, яку він очолював понад 30 років, – однією з найкращих у світі.
С. Лифар зробив значний внесок у розвиток теорії танцю. У 1935 р. він опублікував «Маніфест хореографа», однією з головних тез якого була самодостатність танцю та його незалежність від музики.
Сценічний костюм до балету «Ікар»
Усі ці теоретичні засади реалізовані при створенні балету «Ікар», що став перлиною в його творчому хореографічному доробку.
За цю постановку Сергій Михайлович, перший серед танцівників, отримав звання «етуаль» (у перекладі з французької – «зірка»). До нього такі звання отримували тільки балерини.
У роки Другої світової війни, коли Париж був окупований військами фашистської Німеччини, С. М. Лифар очолив Гранд Опера. За його словами, він пішов на цей крок для того, щоб врятувати від розгрому театр, і тим самим віддячити країні, яка стала для нього другою Батьківщиною. В цей період він створює низку балетів, серед яких найвідоміші: «Лицар і Дівчина», «Болеро» (1941), «Жоан із Царісси» (1942), «Сюїта в білому» (1943), «Міражі» (1944).
"Ескіз декорації до балету Лицар і дівчина" (1941), автор: КассандрНаціональний музей історії України
Ескіз
декорації до балету "Лицар і дівчина". А. М. Кассандр. (1941)
Французька громадськість розцінює діяльність С. Лифаря під час окупації як зраду – його звинувачують у колабораціонізмі. Французький рух опору виніс С. Лифарю смертний вирок, тому він був змушений у період 1945-1947 рр. перебратися до Монако, де створив трупу «Новий балет Монте-Карло», ставши її танцівником і балетмейстером. З цією трупою у 1946 р. С. Лифар здійснив постановку балету «Шота Руставелі» за мотивами поеми «Витязь у тигровій шкурі». Після закінчення війни всі звинувачення із С. М. Лифаря були зняті через необґрунтованість, а смертний вирок скасовано. В 1947 р. С. Лифар повернувся до Парижа і знову очолив балетну трупу Гранд Опера.
"Серж Лифар з балетною трупою Гранд Опера на головних сходах театру" (1956 - 1958), автор: Автор невідомийНаціональний музей історії України
Серж Лифар із балетною трупою Гранд Опера на головних сходах театру
Як педагог С. Лифар сприяв становленню плеяди яскравих балетних зірок – Іветт Шовіре, Лізетт Дарсонваль, Соланж Шварц, Ніни Вирубової, Мішель Рено. В 1947 р. він заснував у Парижі Інститут хореографії, а з 1955 р. вів у Сорбонні курс історії і теорії танцю.
Серж Лифар був нагороджений орденом Почесного легіону. У 1955 р. за 25 років діяльності в Національному оперному театрі Франції він отримав найвищу нагороду в галузі хореографії – «Золоту балетну туфельку».
Орден Почесного легіону Сергія Лифаря
Кар'єра Сергія Михайловича в Паризькому оперному театрі завершилася в 1958 р. З цього часу почався важкий і трагічний період його життя. Він був відомою людиною, кумиром, який воскресив славу французького балету, і раптом про нього забули.
Лише на короткий час в 1962–1963 і 1977 рр. його запрошують здійснити балетні постановки до Гранд Опера (зокрема, він створив хореографію балету «Пікова дама»).
"Малюнок" (1973), автор: Сергій ЛифарНаціональний музей історії України
У 1970-ті рр. Серж Лифар, який і до того малював невеликі малюнки й ескізи, повністю віддає себе заняттю живописом.
В автобіографічній книзі «Мемуари Ікара» він так описує нове захоплення: «… З 1970 по 1975 роки я зазнав радості прилучення до живопису. Акриловими фарбами я прагнув зобразити рухи танцю, кольори та ритми.»
«Ці графічні, майже пластичні роботи я присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Він був настільки люб’язним, що здивувався, замилувався та гаряче порадив мені продовжувати. Тільки я ж не художник, а хореограф, що малює». Із 1972 р. Серж Лифар регулярно організовував виставки своїх робіт у Каннах, Парижі, Венеції, Монте-Карло.
У 1975 р. Серж Лифар раптово припинив малювати, оскільки не міг змиритись із тим, що його картини розліталися по всьому світу.
"Малюнок" (1973), автор: Сергій ЛифарНаціональний музей історії України
Колекція музею нараховує 25 картин і ліногравюр Сержа Лифаря.
У 1981 р. С. Лифар переїхав до Швейцарії – спочатку в Гліон, потім у Лозанну. Сергій Михайлович помер 15 грудня 1986 р. у віці 81 року. Поховали його поблизу Парижа на кладовищі Сент-Женев’єв де Буа. На надгробній плиті зроблений напис французькою мовою: «Сергій Лифар із Києва». Із 1994 р. у Києві для вшанування пам’яті легендарного земляка проводиться Міжнародний конкурс ім. Сержа Лифаря, а з 1995 р. – фестиваль «Серж Лифар де ля данс».
"Малюнок" (1973), автор: Сергій ЛифарНаціональний музей історії України
У 2002 р. , а потім і в 2007 р. графиня Інга-Ліза Алефельдт-Лорвіг, яка розділила із Сергієм Лифарем близько 30 років подружнього життя, передала частину мистецької спадщини та особистих речей видатного танцівника в дар Україні.
Сценічний костюм до балету Аполлон Мусагет
Життя і творчість Сергія Михайловича Лифаря є яскравими прикладами служіння балетному мистецтву. Його ім’я, відоме на всіх континентах, золотими літерами викарбувано на скрижалях історії світової культури.
Дослідження і текст: Олена Іванова
Кураторка проєкту: Олена Іванова
Технічне втілення: Олег Мітюхін, Оксана Мітюхіна, Людмила Климук
Наукова редакторка: Олена Іванова
Редакторка тексту: Євгенія Лебідь-Гребенюк
Переклад: Дмитро Мітюхін
Добір експонатів: Олена Іванова
Фотографи: В.Каштанов, Олег Мітюхін