Серж Лифар

Народився 2 квітня 1905 р. у Києві в родині заможного чиновника Департаменту водного і лісового господарства Михайла Лифаря та його дружини Софії Марченко-Лифар. Перші професійні уроки балету отримав у приватній студії Броніслави Ніжинської – балерини і хореографа, сестри знаменитого танцівника Вацлава Ніжинського. У 1923 р. С. Лифар від’їжджає за кордон до Франції і завдяки протекції Б. Ніжинської вступає до балетної трупи С. П. Дягілєва.

Відтоді він стає не тільки провідним танцівником Гранд Опера, а й хореографом і керівником балетної трупи.

Саме завдяки його самовідданій праці та фанатичній любові до балету паризька опера стала всесвітньовідомим храмом танцю, а балетна трупа, яку він очолював понад 30 років, – однією з найкращих у світі. 

С. Лифар зробив значний внесок у розвиток теорії танцю. У 1935 р. він опублікував «Маніфест хореографа», однією з головних тез якого була самодостатність танцю та його незалежність від музики.

У роки Другої світової війни, коли Париж був окупований військами фашистської Німеччини, С. М. Лифар очолив Гранд Опера. За його словами, він пішов на цей крок для того, щоб врятувати від розгрому театр, і тим самим віддячити країні, яка стала для нього другою Батьківщиною. В цей період він створює низку балетів, серед яких найвідоміші: «Лицар і Дівчина», «Болеро» (1941), «Жоан із Царісси» (1942), «Сюїта в білому» (1943), «Міражі» (1944).

Французька громадськість розцінює діяльність С. Лифаря під час окупації як зраду – його звинувачують у колабораціонізмі. Французький рух опору виніс С. Лифарю смертний вирок, тому він був змушений у період 1945-1947 рр. перебратися до Монако, де створив трупу «Новий балет Монте-Карло», ставши її танцівником і балетмейстером. З цією трупою у 1946 р. С. Лифар здійснив постановку балету «Шота Руставелі» за мотивами поеми «Витязь у тигровій шкурі». Після закінчення війни всі звинувачення із С. М. Лифаря були зняті через необґрунтованість, а смертний вирок скасовано. В 1947 р. С. Лифар повернувся до Парижа і знову очолив балетну трупу Гранд Опера.

Як педагог С. Лифар сприяв становленню плеяди яскравих балетних зірок – Іветт Шовіре, Лізетт Дарсонваль, Соланж Шварц, Ніни Вирубової, Мішель Рено. В 1947 р. він заснував у Парижі Інститут хореографії, а з 1955 р. вів у Сорбонні курс історії і теорії танцю.

Серж Лифар був нагороджений орденом Почесного легіону. У 1955 р. за 25 років діяльності в Національному оперному театрі Франції він отримав найвищу нагороду в галузі хореографії – «Золоту балетну туфельку».

Лише на короткий час в 1962–1963 і 1977 рр. його запрошують здійснити балетні постановки до Гранд Опера (зокрема, він створив хореографію балету «Пікова дама»). 

В автобіографічній книзі «Мемуари Ікара» він так описує нове захоплення: «… З 1970 по 1975 роки я зазнав радості прилучення до живопису. Акриловими фарбами я прагнув зобразити рухи танцю, кольори та ритми.»

У 1981 р. С. Лифар переїхав до Швейцарії – спочатку в Гліон, потім у Лозанну. Сергій Михайлович помер 15 грудня 1986 р. у віці 81 року. Поховали його поблизу Парижа на кладовищі Сент-Женев’єв де Буа. На надгробній плиті зроблений напис французькою мовою: «Сергій Лифар із Києва». Із 1994 р. у Києві для вшанування пам’яті легендарного земляка проводиться Міжнародний конкурс ім. Сержа Лифаря, а з 1995 р. – фестиваль «Серж Лифар де ля данс».