Вікентій Хвойка. Невтомний шукач старовини

Вікентій Хвойка (1850–1914) – археолог і музейник. Як дослідник посідає особливе місце в історії української археології. Його життєвий шлях наповнювала наполеглива праця, яка дарувала нові й нові відкриття. Невід’ємною частиною творчого життя В. Хвойки був Київський музей старожитностей та мистецтв, одним із наступників якого є Національний музей історії України.

Дослідник став одним із фундаторів закладу, до 1902 р. фактично обіймав посаду директора, а потім аж до смерті – хранителя археологічного відділу. Закоханий у старожитності давніх мешканців Середнього Подніпров’я, В. Хвойка присвятив археології понад 20 років свого недовгого життя. Він відкрив та дослідив численні археологічні пам’ятки – від кам’яної доби до середньовіччя. 

Найбільшим археологічним здобутком В. Хвойки було відкриття однієї з найяскравіших культур мідної доби. Перші пам’ятки цієї культури було виявлено 1895 р. в Києві на Кирилівських висотах. Згодом, після розкопок кількох поселень поблизу містечка Трипілля на Київщині, культура отримала відповідну назву – трипільська. Нині встановлено, що трипільська культура була частиною спільності Трипілля-Кукутень, пам’ятки якої відомі в Україні, Молдові, Румунії. Дослідженню культури археолог присвятив багато років. Він розкопав понад 500 трипільських пам’яток.

Археолог зробив внесок і у вивчення пам’яток доби раннього заліза. Він провів масштабні розкопки курганів у Середньому Подніпров’ї та дослідив кілька скіфських городищ (Пастирське, Мотронинське та Ново-Будківське), що значно розширило уявлення про скіфські племена, їхнє господарство. І це був важливий внесок у археологію скіфського часу, бо більшість археологів на той час розкопувала кургани – поховальні пам’ятки. 

Ще однією яскравою сторінкою діяльності В. Хвойки було дослідження пам’яток слов’янського часу. Саме йому належить честь відкриття зарубинецької (кінець 3 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.) та черняхівської культур (3 – початок 5 ст. н. е.).

Відкриття В. Хвойкою могильників біля сіл Зарубинців (1899) та Черняхова (1900) стало визначною археологічною подією. Його дослідження започаткували дискусію щодо етнічної належності археологічних пам’яток відкритих культур. Зарубинецькі (могильник Зарубинці) та черняхівські (могильник Черняхів) старожитності стали одними з перших експонатів музею.

Неабияке зацікавлення у В. Хвойки викликало дослідження давньоруських пам’яток, зокрема, в Києві. Розкопки дослідника на Старокиївській горі в 1907–1908 рр. – одна з найяскравіших сторінок археологічного вивчення стародавнього Києва, попри недосконалу методику та відсутність креслень, фотофіксації. В. Хвойка відкрив кілька ремісничих майстерень, залишки кам’яного палацу, загадкову споруду, яку визначав як святилище (капище).

Відкриті археологом пам’ятки увійшли у скарбницю національної культурної спадщини України. Мрія дослідника про те, щоб здобуті ним археологічні знахідки зберігалися в Києві, здійснилася. Матеріали з розкопок невтомного шукача старовини, які налічують понад 34 тисячі предметів, є важливою складовою зібрання Національного музею історії України.